Ще один з тисячі писків про чистоту міста

 
Сьогодні проходив повз пам’ятник Францу Йосифу, що стоїть в скверику навпроти СБУ (м. Чернівці). Всі, хто живе поряд або ж йдуть цією дорогою вранці на роботу чи деінде, звикли до брудних, бородатих дядьків, котрим скверські лавочки вже давно стали ліжками. Проте цього ранку мене вразило дещо інше.
Уявіть: плитка навколо пам’ятника Францу була залита брудним воском в перемішку з кришечками від лампадок з-під свічок. І це сквер у центрі міста.
Час шукати наших «вандалів» чи тих, кого ми називаємо іще гіршими епітетами. Вказавши пальцем на типову для такого випадку людину, цього разу ми помилимося. Все виявилось значно цікавіше.
З місяць тому монумент першому австрійському імператору удостоїли честі стати центром поетичних читань чи ще чогось подібного, хто їх там розбере тих митців. Родзинкою вечора стали з півтисячі свічок, які трикутником розклали попри клумби навколо пам’ятника, котрі, згорівши, залишили по собі топлений віск. До такої підлості організатори акції виявились неготовими, тому на короткому засіданні штабу з ліквідації цього лиха продукт згорання вирішили залишити (най з ними вправляються ті, кому за рангом личить). А, можливо, про бруд всього-на-всього забули, митці ж бо люди творчі — їм не до сміття.
Як виявилось, місцеві двірники взагалі до поезії ставляться «нє очєнь», а на польську їм взагалі наплювати (авт. читання приурочили польській поезії). Так от, працівники мітли і совка вирішили віск не прибирати, — ну немає в них тяги до прекрасного. Організатори з шуфлею теж не дуже. Єдиний раз, певне, з цим словом вони пересікались, римуючи його із «мушлею», хоча й той випадок багато хто вважає чорним днем поезії.
А віск і нині, через місяць, там. Чернівецькому бомонду не до того. Вони влаштовують чергову мистецьку акцію під такою ж назвою. Залишається сподіватися: пам’ятники цього разу оминуть.